Директор «Укроборонпром» Роман Романов (SE MBA, 2014): «Для мене головне – прибуток держави»

Спілкувався: Богдан Буткевич

Роман Романов, який з липня 2014 року очолює стратегічний державний концерн «Укроборонпром», є класичним представником менеджерів «порошенківського призову». Тобто, підприємцем з досвідом роботи з паном Порошенко, за що на нього вже встигли вилити купу бруду. Не менше критики вилилося через скандали з поставкою нібито неготової чи неякісної техніки у війська, закупівлю певних видів озброєння за кордоном тощо. Хоча й результат є – в останні місяці у війська справді пішов потік техніки. Тиждень взяв ексклюзивне інтерв’ю у пана Романова, щоб дізнатися все про виробництво зброї в Україні з перших вуст.

У.Т.: Вас часто звинувачують в не фаховості, адже ви за освітою – вчитель фізики, а за фахом – підприємець, й ніколи не мали жодного стосунку до армії. Що для вас є головною метою вашої роботи в «Укроборонпром» і чому ви сюди взагалі пішли?

- По-перше, я народився в родині військовослужбовців, тому з самого дитинства був оточений військовими, й мені болить за стан армії. Так, я вчитель фізики за освітою, й пишаюся цим, бо завдяки цьому в мені прокинулася любов до точних наук. Так, я підприємець за фахом, очолював Раду малих підприємств Херсону, був депутатом міської ради Херсону та обласної ради Херсонської області. Закінчив MBA у МІМ-Київ, практику проходив в Гонконзі та Макао. Організував близько 35 підприємств з нуля, тобто я є професійним менеджером. Й саме в цій якості призначений Президентом на цю посаду. Маю реальний досвід роботи в реальному секторі економіки, а саме цим і є передусім «Укроборонпром». В мене як менеджера головна мета – прибутковість. Державна власність має приносити державі прибуток, а не збитки. Ми маємо приносили гроші в бюджет, щоб потім працювали лікарні, підміталися вулиці, будувалися дороги тощо. Ми маємо робити якісний бізнес. Неймовірно дратує, що наразі в армії, «оборонці» та війні тепер всі стали розбиратися як в футболі, тобто всі й одразу. Й коли постійно критикують, то я відповідаю тільки одне: не подобається, що роблю я, то прийди й зроби сам. До речі, у нас на сайті постійно відкритий конкурс резюме, так що всіх критиків з числа «диванної сотні» запрошую на роботу. 

У.Т.: Чи проведена ротація керівних кадрів на підприємствах вашого концерну та в самому «Укроборонпромі»? Які результати вашої діяльності за півроку?

- 23 роки «Укроборонпром» деградував, займаючись найчастіше продажем радянської зброї, й то по певних обраних позиціях. А якщо й виконував якісь контракти на вироблення нової продукції, то дуже повільно, в середньому кожен контракт розрахований був щонайменше на 2-3 роки. І коли внутрішні замовлення для української армії й були, то вони були мізерні – на кілька сотень тисяч гривень. Просто була інша політична воля. Тож нам довелось все виконувати «на вчора». Я прийшов сюди зі своєю командою, як ми тут жартуємо, молодих «очкариків-ботанів», які майже всі не мали до цього жодного досвіду у військовій царині. Моєму першому заступнику – трохи більше 30 років, заступник із зовнішньоекономічної діяльності – теж молода людина, має ступінь з MBA тощо. Але й зі старого керівництва ми залишили кількох хороших людей. Я змінив, на даний момент, 12 керівників підприємств. Загалом понад сотня тих підприємств, які входять до «Укроборонпрому». Концерн, фактично, є таким собі міністерством військової промисловості. Переважна більшість цих підприємств були збиткові, наразі маємо 8 прибуткових. Ми втратили 12 підприємств в зоні АТО в 5 містах. Ще 13 підприємств знаходяться в стані санації або банкрутства. Впевнено стверджую, що за півроку 2014 зроблено і поставлено у війська більше, ніж за всі 5 років існування цього концерну як такого. За перше півріччя 2014 року збиток «Укроборонпрому» складав 400 млн. грн. На кінець цього року ми вийшли з прибутком 150 млн. грн. Не лише погасили збитки, а ще й заробили – усього півмільярда гривень. Ми зробили 2 тис. нових робочих місць, попутно віддавши 40 млн. грн. боргів по зарплатах. На внутрішній ринок, наприклад, Міністерству оборони ми поставили за друге півріччя продукції сумою на півтора мільярда гривень більше, ніж у першому півріччі. Як ми це зробили? Абсолютно не тому, що я якийсь геніальний керівник. По-перше, і це найголовніше, – ми ввели систему електронних торгів, яка вже реально працює з 6 листопада. Щоб ви розуміли, до сьогоднішнього дня ми провели вже кілька сотень тендерів й зекономили близько 4 млн. грн. Наприклад, у Київського бронетанкового заводу були позиції, на яких вдалося зекономили до 60 %. Яким чином? На КБТЗ провели 17 тендерів. Тобто, їм 17 разів потрібно було купувати метал, пластмасу, гуму тощо. Раніше на 17 запитів прийшло б рівно 17 пропозицій від фірм, які належать куму, брату, свату директора. Тепер же було подано близько 2 тисяч! Ось таким чином нам і вдалося економити в середньому по підприємствах холдингу 35-36 %.

Кожен завод, який входить до концерну – це окреме самостійне підприємство. Ми лише затверджуємо плани кожному директору й не маємо права втручатися в його оперативну господарську діяльність, тобто не можемо йому сказати «купуй запчастини там-то», в них окремі рахунки. Через нас, втім, проходять питання координації та узгодження. Директора ми можемо зняти, якщо він не виконує замовлень чи просто краде. Щодо того, чому звільнили тільки 12, все просто – брак кадрів. Як ви думаєте, легко зараз підібрати людину, яка б мала досвід роботи в бронетанковій чи ракетній сфері, знає основи маркетингу та не зовсім вже шахрай, і щоб була краща за існуючого директора, і щоб завод ні на секунду не припиняв випускати таку потрібну для країни продукцію? Шукаємо професійних управлінців всюди. Окрім цього, змінили ганебну практику, коли після призначення голови «Укроборонпром» до нього приходили директори заводів, і він їм розповідав, скільки треба заплатити за право залишитися на посаді. Як ви думаєте, після такого цей голова щось від них міг вимагати? 

У.Т.: Чи здатні підприємства українського ВПК озброїти ВСУ зброєю власного виробництва? По яких позиціях – так, по яких – ні?

- «Укроборонпром» робить все можливе. Гарантую. Але коли в середині минулого року Міністерство оборони раптом захотіло легкі броньовані автомобілі, а їх просто не випускали досі, то їх і не було одразу звідки взяти. Та в цьому році ми відправляємо до війська наші перші «Дозори-Б». А до цього ми закрили потребу тими самими англійськими «Саксонами», з приводу яких намагалися роздути величезний скандал – мовляв, це старий мотлох тощо. Вже не кажу, яким чином може застаріти броня. А на ній же замінили двигуни, поміняли підшипники, а виробник надає гарантію. Якщо виникла можливість купити за в десятки разів меншою ціною якісну техніку, в якій є термінова потреба у військах – то чому її не купити? Конкретні цифри – в Туреччині машина класу «Саксон» коштує 460 тис. євро, тоді як британська коштувала нам до 50 тис. доларів з усіма платежами. «Дозор-Б» коштує, для порівняння, близько 200 тисяч доларів. Для того, щоб всі розуміли трудомісткість військового виробництва, скажу, що для того, аби створити один такий автомобіль, в нас працює 40 підприємств-сумісників. Себто на момент, коли українська промисловість просто не могла ще виробляти свої бронемашини, ті 75 «Саксонів» були найкращим варіантом для збереження людських життів.  

У.Т.: Нещодавно виник величезний скандал з приводу танків, які президент урочисто передав військам, а вони виявилися не готовими.

- Винним в цій ситуації є конкретний генерал МО, який і дав команду пригнати недовідновлену техніку й який вже, до речі, звільнений. Ці танки не були прийняті військовою «прийомкою», не були доукомплектовані, «Укроборонпром» не ставив свій підпис під їх передачею у війська. Людина вирішила зайнятися «показухою» й отримала відповідний результат. Гарантую, що якщо щось подібне станеться в моєму концерні, на завтра ж ця людина буде звільнена з нашої системи.

В Україні багатоступенева система перевірки техніки – спочатку внутрішній відділ технічного контролю, є згадана військова «прийомка», яка проводить повноцінну перевірку техніки перед тим, як її прийняти. У згаданому випадку ні ми, ні вони цю техніку не погоджували. Натомість ми створили 47 виїзних бригад з обслуговування техніки на фронті, де люди геройськи під вогнем витягають підбиту техніку для ремонту – вже відновили близько тисячі одиниць техніки безпосередньо в зоні АТО.

У.Т.: Чи здатна українська «оборонка» виробляти цілком нову техніку, а не тільки переробляти й модернізувати стару радянську?

- За останні місяці відновлено й модернізовано понад 700 одиниць техніки та вироблено 350 нових одиниць. Плануємо створювати своє боєприпасне виробництво, адже патронний завод в Луганську нами втрачений. Голову попелом посипати не треба – на складах ще цілком достатньо боєприпасів. Проблема в тому, що Луганський завод не тільки виробляв припаси для ЗСУ, але й на продаж по всьому світу, саме тому росіяни й вивезли все обладнання звідти – прибирають конкурентів. Щодо модернізації: так, абсолютна більшість тих же танків – це Т-64, модернізовані до версії «Булат», але це, фактично, вже повністю інші танки з абсолютно покращеними показниками, хіба корпус залишається. І цим ми економимо гроші, бо уявіть собі, якби зараз потрібно було варити ще й нові корпуси для танків. Давайте порахуємо: капітальний ремонт танка коштує близько 1 млн. грн. Для порівняння, один новий «Оплот» коштуватиме 80 млн. грн. Тепер ви розумієте, чому ми ремонтуємо старе? Зрозуміло, що МО вибере 80 танків замість одного. Що стосується артилерії, якраз займаємося організацією виробництва стволів великих калібрів, бо раніше наше КБ «Артозброєння» виробляло щонайбільше 30-мм гармати для БМП і працювало 2 дні на тиждень. Зараз вони працюють 7 днів на тиждень.

У.Т.: Не можу не згадати про ситуацію з канадськими літаками, які нібито нам пропонували.

- Навіть не буду казати про неправдивість цієї інформації. Однак уявімо, що ось справді на якомусь аеродромі в нас стоять 20 F-16. І що далі? Їм же потрібне спеціальне обслуговування, яке ми не можемо наразі забезпечити – підключення заправок, електричні виделки, яких в нас нема, спеціальні генератори, й найголовніше – потрібні люди. Механіки, пілоти, спеціалісти з експлуатації. А всі ці 23 роки йшло не тільки знищення ВПК, але й людей не навчали. Тож, навіть розмову про це смішно вести. Ми зараз організували при «Укроборонпромі» 27 курсів з навчання військовослужбовців, які надалі відбуватимуть службу на цій техніці. Тобто якщо ми здаємо 20 БТР-ів, то одночасно пропонуємо МО двотижневу програму підготовки для екіпажів ще до прийому техніки. Далі, після отримання, вони ж обкатують та обстрілюють цю техніку на наших полігонах.  

У.Т.: Чи повністю припинена співпраця з Росією і які втрати поніс український ВПК від цього?

- 3,3 млрд. грн. втратила наша оборонна промисловість від зупинки співпраці з Росією. Ми отримували з РФ близько 30 тисяч найменувань, наразі ми налагодили випуск на наших заводах вже близько 11 тисяч замінників, відсотків з 30. В першу чергу мова йде про авіаційну техніку, де ми взагалі зупинились після припинення співпраці. Наразі там вже налагоджено випуск по понад 4 тисяч найменувань. От як економимо – ціна БТР як була, наприклад, мільйон, такою й залишилися, але тепер ці гроші залишаються в Україні.

У.Т. Чи продає «Укроборонпром» техніку за кордон?

- На цей момент жоден контракт і жодна одиниця техніки з України не може бути продана без погодження з комісією військово-технічного контролю при РНБО, згідно з наказом Президента, а також зі службою експортного контролю при МО. Але якщо в нас є контракти – їх треба виконувати? Наприклад, на ремонти авіаційних двигунів. А в нас є кілька якісних заводів по їх ремонту. І при цьому, в них є вільні потужності, і є попит з-за кордону. То що, невже ми не можемо заробити гроші для держави? От як це виглядає. До нас приходить замовлення, ми відправляємо його на розгляд МО та комісії, й якщо ті дозволяють, тобто вважають, що наразі ця техніка чи замовлення не шкодять оборонним замовленням для ЗСУ, ми починаємо працювати. У нас за півріччя з’явилося 20 нових іноземних партнерів, з якими підписано контрактів на 450 мільйонів доларів. Насамперед мова йде про продаж послуг, а також про близько сотні одиниць готової продукції та десятки тисяч одиниць стрілецької зброї.

Повторюся – ми не приймаємо рішення про те, чи потрібна ця техніка, ми тільки отримуємо дозвіл чи заборону на продаж. До речі, в нас було чимало випадків, коли МО, наприклад, не могло знайти одразу безпосереднє застосування певній техніці, але все одно просило її притримати, не продавати. Понад те, ми часто спонсоруємо МО. Пам’ятаєте, нещодавно в армію пішла чимала партія САУ «Гвоздика»? Вони були ще 2 роки тому викуплені одним заводом для ремонту та продажу за кордон. Й цього року так і мало статися. Але МО їх знайшло й почало просити їм віддати – просто так, без грошей. Ми пояснили, що без проблем – беріть, ми віддамо й без грошей прямо зараз, але якщо не хочете банкрутства підприємства, то заплатити таки треба. В Міністерстві досить довго не знаходився ніхто, хто б погодився просто поставити свій підпис під обіцянкою заплатити постфактум гроші. Зрештою, на щастя, знайшли компроміс і САУшки одразу пішли у війська. В мене взагалі питання, чому цих «Гвоздик» не було по штатному розкладу в армії? Чому за це ніхто з військових досі не сів?

Зрештою, у кожного своя компетенція – ми тільки робимо зброю, а вирішує, як її використовувати, Міноборони. Ми з ними в діалозі, намагаємося, як патріоти й спеціалісти, підказувати, де можемо. Ще був цікавий випадок, коли піднялася істерика, мовляв, «Укроборонпром» продає зброю цивільним. Це після того, як один благодійний фонд купив в нас гвинтівки. Питаємо нашу службу безпеки й проводимо внутрішнє розслідування, чому вони дали дозвіл. Виявляється, кінцевим одержувачем зброї є МВС, під контрактом стояв підпис Авакова, а благодійний фонд просто заплатив гроші, що цілком легально й нормально. От таких випадків, коли нас звинувачують, не перевіривши й не розуміючи, вже навіть рахувати не хочеться.

У.Т.: Як щодо співпраці з західними союзниками? Що й хто нам продає? 

- Наприклад, Україна отримує високоточну снайперську стрілецьку зброю, засоби контрбатарейної боротьби тощо. В переважній більшості випадків партнери йдуть нам на поступки і в плані ціни, й в плані термінів виробництва, адже на збройному ринку більшість контрактів розписана на кілька років вперед. Я особисто об’їздив всі країни, де ми щось закуповуємо та просив виручити нас, бо ми в біді, й нам потрібно терміново й по гарній ціні. Найчастіше розуміють. Якщо говорити по країнах, то найбільші партнери – США, Великобританія, Литва, Польща, які справді допомагають нам. Є ще також Сербія та Болгарія (боєприпаси радянського взірця). Постійно в контакті з багатьма послами, які нам допомагають, зокрема, Естонії, Латвії. Хочемо зараз залучати іноземні компанії, зокрема, Lockheed Martin, Airbus, Textron, Boeing, в яких є високі військові технології, для спільного збройного виробництва, що є дуже цікавим для нас, адже українська армія потребує купи сучасних озброєнь, і якщо їх будуть виробляти в країні, це буде дуже вигідно. А їм це цікаво, бо в нас багато якісних збройних підприємств з великим досвідом роботи. Зараз з Польщею розробляємо перший вітчизняний бронетранспортер в стандартах НАТО. Бачу стратегічну мету в тому, щоб перевести всю нашу техніку на стандарти НАТО, щоб, коли прийде час вступати до Альянсу, в нас все вже було до цього готове. До речі, можна бути, як Швеція, яка хоч і не в НАТО, але має НАТОвські стандарти озброєння. Це також питання не тільки обороноздатності, а й бізнесу – ми відкриваємо для себе ринки Європи, а не тільки Азії чи Африки, як досі.

У.Т.: А як щодо скандалу з іноземними тепловізорами, закупленими через ваш концерн, про які казали, що насправді вони вітчизняного виробництва й поганої якості?

- Не дивлячись на статус державного концерну, ми є всього лиш одним з постачальників озброєння для МО. І у випадку з тими тепловізорами наш «Укрінмаш» брав участь у тендері, де суперником була одна вітчизняна компанія, яка пропонувала свою продукцію на 42 млн. грн. дорожче. І коли вони програли, то почали нас в низці замовних матеріалів звинувачувати, що, мовляв, ми продали неякісні тепловізори одеського виробництва замість закордонних по ціні іноземних. Це маячня, звичайно, не кажучи вже про те, що якби МО хотіло купити вітчизняні тепловізори, воно спокійно це могло б зробити напряму без нашої участі. Теоретично, воно може й за кордоном купувати без нас, але по факту так не робить, бо, зрештою, «Укроборонпром» є головним суб’єктом експортно-імпортних операцій з озброєнням. А ця ситуація невипадкова – хтось хоче вибити з ринку державне підприємство, яке працює з рентабельністю в 3 %, й навіть іноді менше, тому, зрозуміло, автоматично виграватиме всі тендери.

На внутрішньому ринку ми не заробляємо. Ми комплектуємо армію, і це завдання Президента.

 

 

 

 

 

 

 Central and East European Management Development Association (CEEMAN)